Минає рік. Залишивши позаду,
На перший погляд, непомітний слід.
Приніс з собою вірність, щастя, зраду,
Поганий в праці чи хороший плід.
Здається нам, що зовсім ще далеко
Той, час, коли прийдеться дати звіт.
Ми попередить можем небезпеку,
Не можем зупинити бігу літ.
Невпинно бо летять вони у вічність,
Летять, щоб не вернутися назад.
В польоті цьому бачиться трагічність.
Здається, що життя – то маскарад.
І кожен день ми граєм певні ролі,
І кожен день життя говорить нам:
«Все підкоряється Господній добрій волі.
Життя дає Він бідним і панам.
Дощі рясні на землю посилає,
Дітей дарує добрим і лихим.
Він терпить і карати зволікає.
Ми ж досі ходимо шляхом хитким».
Минає рік. Надії, сподівання.
Чекання кращого, щасливого життя.
Сердець закоханих, палких зітхання.
В безхмарне віра, світле майбуття.
Ми хочемо, щоб нам добро чинили.
Самі ж не хочемо і пальцем ворухнуть.
Образив хтось – ми й досі не простили.
Години, дні і роки стрімко йдуть.
Настав час зупинитись на хвилинку,
Замислитись над пройденим життям.
Перегорнути ще одну сторінку
З відвертим, щирим, сльозним каяттям.
Що на проблеми інших не зважала,
Що керував тобою власний егоїзм.
Бувало, совість глибоко ховала.
І на словах лише твій героїзм.
Минає рік. За ним ще будуть інші.
Для когось – гарні, а для когось – ні.
Ми станем, друзі, трошечки мудріші.
Тож будемо ми так лічити дні.
Щоб серце мудре, лагідне набути.
І щоб даремно не прожити їх.
Щоб там, у вічності, нам осуд не почути.
Щоб рідних нам побачити своїх.
Багатства зникнуть і краса зів’яне,
Залишивши лиш спогадів вінець.
І кожен перед Богом Вічним стане,
Життю земному прийде там кінець.
В святкові дні не хочеться тужити,
Сумні думки ми хочемо прогнать.
Так треба нам життя прожити,
Ніколи, щоб про те не жалкувать.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Лампада - Людмила Солма
ПРИМЕЧАНИЕ в дополнение:
Это стихотворение, публикуемое здесь мной, было написано в минуты отчаяния не мной, а именно:
Ниной Александровной Кобеляцкой (1911-1985г.г.)
и на момент написания этого стихотворения, автору - потерявшей многих из тех, кого она очень любила, и о ком она так страстно молилась - было уже 69 лет. Светлая память - тем, кого мы любили и кто любил нас...
*"Если вера в Бога посещает душу человека - это чудесно и полно благодати..." - к сожалению, я не знаю кто именно так сказал (приводится цитата записи из личного дневника Нины Александровны без указания - нет в нем - ни имени/подписи, ни ссылок на источники этих слов) - но и она сама тоже хорошо знала значение этих верных слов, как и искренне верила душой и сердцем - в благодатную силу этого знания.
Людмила Солма, 07.11.2006г.
Поэзия : Оставленный Кроха - Valentina Prokofjeva Прочитала сегодня утром статью про маленькую Веру, которую бросила мама в зимнюю стужу без тёплой одёжки умирать. Трудно понять, почему такое случается, но ещё труднее понять, почему проезжающие мимо люди – ни один не остановился, чтобы спасти ребёнка?..
