(Вірш написаний на основі свідчення однієї жінки про милості Божі в її житті. Написано так, ніби це розповідає вона сама, дякуючи Богу у віршованій формі).
Я дякую Тобі, Спаситель мій,
Ти завжди поруч, всюди був зі мною.
Був час — думок тривожних мала рій,
Сьогодні ж тішусь, Таточку, Тобою!
Це Ти мене любов’ю лікував,
Коли хворіла гоїв мої рани.
Спасибі, Боже, Ти мене втішав
Натхненними і певними словами.
Здавалося: життя лиш почалось,
І тут раптово горе, болі, сльози…
Спасибі, Боже, у Тебе знайшлось
Ласкаве слово. Потішав в тривозі.
Ти чув мої скорботні молитви,
Ти чув! І відповідь прийшла із неба:
«І в горі й в радості Мене хвали!»
О, як щаслива я, що знаю Тебе!
Роки ішли, Бог сили відновляв…
Господь, Ти бачив всі мої бажання.
Ти не лишав ніколи, не лишав.
Дав радість, а були одні зідхання.
Дітей хотіли, але їх — нема…
Ти зглянувся, радію наче Анна!
Тепер в молитві не печаль — хвала,
До Тебе, Батьку, я спішу від рання.
… Троє синів — даруночки Твої,
Тобі їх, Боже, знаєш, присвятила.
Дай мудрості, Господь, в уста мої
І в серце, щоб доріг Твоїх учила.
Ти всюди з ними по житті ходи,
Я їх з сльозима у Тебе просила.
Мій добрий Друже, поблагослови, -
Нехай любов в них проростає й віра.
За ласки, за щедроти, за любов,
Спасибі, Боже! Дякую, Татусю,
Що Ти мене у світі цім знайшов.
В Тобі радію, тільки тим хвалюся.
В житті не легкім сила моя — Ти.
З Тобою добре, у Тобі в безпеці.
Почув Ти, Боже, й допоміг мені,
Хай з уст моїх завжди хвала несеться!
… Коли й до тебе горе надійде,
Мій брате, сестро, є Господь, кріпися!
Бог проведе тебе, Він проведе,
Ти лиш довірся і Йому молися!
Згадай, це Він у Слові обіцяв:
“Забуде мати — Я ж тебе не лишу”.
Чи Він сьогодні уже іншим став?
Ні! Той Самий: “Прийди і Я утішу”.
О, Церкво Божа, наш Господь живий,
Й рука не скоротилась помагати!
Він хоче понести тягар і твій,
Питання в тім: хто хоче довіряти?
Чи не читав ти: “Я з тобою скрізь,
Як йтимеш через води — Я з тобою!
І ріки не затоплять, ні, не бійсь!
Вогонь не спалить, - захищу Собою.
Кого на славу вформував Свою,
Тих обіцяю на руках носити.
О, Церкво, пам’ятай, що я живу,
Й не змучуюсь Своїм добро творити!
Життя Своє за тебе положив,
Немає більшої, ніж в цім любові!”
Бог все для щастя вічного зробив,
Іди під захист пролитої крові!!!
Комментарий автора: (Вірш написаний на основі свідчення однієї жінки про милості Божі в її житті. Написано так, ніби це розповідає вона сама, дякуючи Богу у віршованій формі).
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Кусочек автобиографической зарисовки - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) Каждая Зарисовка, это Одна из моих Индивидуальных Судеб, в которых я Жил Раннее, и Продолжаю Жить - Сейчас. Это Часть моей Личности и Жизни. Это Часть Меня. Все о чем я пишу на этих страницах, я пишу о самом себе, и о тех других, в которых Проявлено мое Сознание. Возможно кому-то, это покажется странным, ибо на Земле Сознание обычно связано только с Одной Личностью и с Одной Судьбой. Это верно, для Закрепощенного и Ограниченного (Одним только Разумом) Сознания. Для Свободного Сознания (Основой которого является не столько Разум, сколько Дух и Сердце) – Нет Предела Ни в Судьбах, Ни в Личностях, Ни во Времени, Ни в Пространстве.
Мы слишком Мало Знаем о Человеке. Настолько Мало, что Не Представляем Себе: Откуда Он Берется (Откуда и Зачем Приходит в Этот Несовершенный Мир), и Куда Впоследствии - Исчезает (Куда Уходит из Этого, Ставшего Ему уже Неинтересным - Мира). Обо Всем Том, что Он Делает (в Части, Прожитой Им на Земле - Жизни), - Мы Судим (Мерим) лишь по Своим Скудным Личным Привязанностям и Общим Заблуждениям, которые у Большинства из Нас, настолько Развиты и Переплетены с Ошибками Наших Нынешних и Прошлых Воплощений, что Большего - Ни Где и Быть Не Может. Это связано с Намеренным Ограничением Наших Возможностей, - Нашими Сомненьями. То есть, – Нами Самими. Ибо Мы, Имея от Рождения - БОльшее, Пытаемся Осмыслить из Него, лишь - МЕньшее. То Малое, которое Стараемся Отождествить со Своей Человеческой Психикой, которую Ошибочно, ассоциируем с Самим Собой (хотя она вовсе, не является таковой). Мы Бесконечное Грозовое Облако, но Пытаемся Заставить Свое Мышление Считать Себя - лишь Мельчайшей Каплей Дождя. Так нам Проще - Существовать с Наименьшей Требовательностью к Себе Самим и Своим Возможностям. Так нам Проще - Уходить от Ответственности за Свои Ошибки, за Нежелание Развивать Сознание и Воплощать в Своей Жизни Совершенство (что Требует от Нас Предельной Концентрации и Напряжения Всех Жизненных Сил). Мы - ВЗРОСлые Люди, которые Пытаются Представить Себя, - МАЛЫми Детьми. В Этом, ЗАКЛЮЧЕНа БОльшая Часть Наших Иллюзий, которая МЕЛЬЧИТ МИР, ДЕЛА и ДУШИ (и в конечном Итоге, - Наши СУДЬБЫ). Чем Меньше Ты Пытаешься Взвалить на Свои Плечи и ОтДАТЬ Вселенским Мирам, тем МЕНЕЕ ЗНАЧИТЕЛЬНЫМ (по Отношению к Ним) ТЫ САМ СТАНОВИШЬСЯ!
